Подарунок для бійців АТО зі Згурівщини на День Збройних Сил України

На День Збройних Сил України зробили сюрприз нашим згурівським воїнам із 72-ї окремої механізованої бригади - приїхали до них на передову та привезли все те, що збирали й просили передати земляки.

Два рази цілком реально майже потрапили до терористів, раз випадково ледь не отримали від своїх на останньому українському блокпосту, 2 доби без сну, ремонт двох коліс в буферній зоні і ще багато гостреньких моментів. Але воно того варте! Таких позитивних емоцій, як від зустрічі із земляками у той день, я вже не отримував щонайменше рік!

Втім, тішить більше те, що змогли таки зробити хлопцям свято своїм несподіваним візитом, привезли багато потрібних речей та продуктів. Хочеться відзначити, що хлопці мають надзвичайно високий бойовий дух, гарний настрій та як ніколи впевнені в перемозі!

До речі, відомий факт: 72-га в переддень Дня ЗСУ добряче насипала сепарам, навіть розгромили штаб терористів із тяжкої артилерії, градів та деяких новинок техніки, які нарешті дали хлопцям на фронт.

Вантажили все у райвійськкоматі, куди зібрані продукти та речі звозили сільські ради. До речі, цього разу на збір допомоги відгукнулися не всі, але ті, що мобілізували свої громади, зробили дійсно велику справу! Думаю, що про їх варто сказати окремо. Отже, допомогу для 72-ї окремої механізованої бригади надали: Нова Олександрівка, Нова Оржиця, Стара Оржиця, Черевки, Середівка, Право Жовтня, Жовтневе. До цього каравану також увійшла допомога, яку раніше привозили з Турівки та Красного. Все це ретельно зберігалося у райвійськкоматі. Особисто щиро дякую людям, які несли допомогу в сільські ради, сільським головам та працівникам сільських рад, які організували збір надважливої нині допомоги.

Згурівка цього разу була не надто активна, але окремі слова подяки хочеться висловити двом згурівчанам: Кудрявському Миколі Івановичу та Чупаці Ларисі Павлівні, які передали теплі речі, аби зігріти згурівських воїнів. Микола Іванович особисто мною передав справжній офіцерський бушлат (його отримав згурівчанин Вадим Гончаренко), багатофункціональний капюшон (отримав побратим Вадима), гостинець для воїнів, малюнки від внука та рулон поліетиленової плівки, яку дійсно потребують на передовій. Лариса Павлівна принесла у райвіськкомат теплі речі, зимове взуття та матрац. Все це доїхало до наших бійців і передалося особисто в руки.

Зібрану допомогу допомагали вантажити: особовий склад райвіськкомату та небайдужі чоловіки-згурівчани. Їздили ми зі швейцарцем, який 8 років живе в Україні, має тут дітей та бізнес, але вболіває за Україну більше, ніж деякі українці. Звати його Юрк і за поїздку найбільше дякую саме йому, дійсно чудова Людина! Таке от у нас волонтерство, браття!

Тепер про саму поїздку. Виїзд був у п'ятницю ввечері. Спочатку прямували в один населений пункт Донецької області, де мали передати допомогу для 25 батальйону "Київщина" або для батальйону "Дніпро-1". Приїхали туди, нас зустріли бійці одного з батальйонів, запропонували відвезти "соціальну" допомогу чи то на будинок для людей із розумовими відхилення, чи то на будинок пристарілих.

Звичайно ж ми й говорити про це не хотіли, бо допомогу люди в районі збирали саме для українських військових, що на передовій, а в ідеалі - для фронтовиків зі Згурівщини. Знали, що порівняно недалеко (більше 100 км.) стоїть 72 бригада. Місце дислокації не кажу спеціально: українець зрозуміє, ГРУшник засмутиться :) Зателефонували одному згурівському бійцю Вадиму Гончаренку, інформація підтвердилась, поїхали.

Але поїхали не тією дорогою, точніше не дуже безпечним шляхом - близько до Донецька й території, яку контролюють російсько-терористичні війська. На половині дороги сталася халепа з колесом, довелося міняти, трішки пізніше з іншим - довелося знімати й ремонтувати гальмівну систему. Був великий ризик того, що не доїдемо, але дорога була тільки вперед.

По дорозі зустріли знайомих волонтерів, які також везли допомогу для 72-ї. Серед них були побратими із Сарн, зокрема Данило Шабак - відомий український апітерапевт, який віз на фронт унікальний бальзам для лікування опіків "Апідан". Чоловік має 7 дітей, але без найменшого страху поїхав до українських воїнів в найгарячіші точки АТО.

Як вже казав, двічі ледь не потрапили на блокпости до сепаратистів, нині вже легко уявити, який був би сценарій, але тоді думки були забиті одним: доїхати й побачити своїх хлопців. Дякувати Богу все обійшлося! В одному населеному пункті нас зустрів Вадим із побратимом. Це було справжнє щастя!

Сказати, що не було страшно - збрехати. Не люблю це робити, тому зізнаюся: страшно таки було :) На одному блокпості, де нас зупинили бійці без розпізнавальних знаків, було страшно навіть хлопцям із Добровольчого Українського Корпусу ПС, які воюють в Пісках, де нині справжня війна. Вони попросилися поїхати з нами, їхали додому в Рівне на тиждень у відпустку. Їм по 18 та 19 років.. Потоваришувати з ними було надзвичайно приємно, домовилися тримати зв'язок і надалі.

Вадим провів нас до місця дислокації, подзвонили до Саши Чабея із Право Жовтня, він приїхав із побратимами (інший підрозділ 72-ї). Хлопці взяли те, що потрібно із привезеної допомоги і пообіцяли розвезти смачне та необхідне, а також передати вітання зі святом іншим землякам: Вані Нелепу (Великий Крупіль) та Вадиму Крупенку (Великий Крупіль).

Давайте вже дивитися фотозвіт! :) Геть забув, допомогу від патріотів Згурівщини возили: Степан Кузьмич, Юрк та автор цієї статті :) Далі буду коментувати самі фото.

Вантажимо караван. Авто Юрка. 

Роботу зроблено. Вмістилось все (близько 3,5 т.).

Фото перед виїздом.

Вже приїхали, починаємо розвантажувати.

Деякі коробки та мішки підписані. Цей із Нової Олександрівки.

Такі от умови на передовій.

Капюшон, який передав Кудрявський М.І.

Теплий одяг із Нової Олександрівки.

Від громади с. Красне.

Вадим Гончаренко (Згурівка) із побратимом.

Палатка Вадима. Коли було тепло - жив тут.

Техніка 72-ї.

Хлопчина приміряє берци :)

Навіть коробка патріотична. З Нової Олександрівки.

Ще передача від Кудрявського М.І. та малюнки внука Данила.

Малюнки маленького земляка порадували Вадима.

До речі, Вадим уже в бушлаті, який передав Микола Іванович Кудрявський.

Хлопчина зліва у новій формі української армії. Таку вже починають видавати, але отримали поки не всі. Варто відзначити, що дуже якісна.

А от вже скільки розвантажили.

Але ще далеко не все.

Побратими із Сарн. Пан Данило привіз також допомогу для 72-ї бригади. Несе малюнки дітей для хлопців.

Продукти передавали різні.

Продукти абсолютно різні та на будь-який смак.

Дуже давні друзі.

Унікальний бальзам "Апідан" від опіків, який робить пан Данило.

Фотомодель :)

Засоби гігієни з Нової Олександрівки.

Військова техніка.

Нова форма української армії. Трішки ближче можна роздивитися бушлати.

Душевна розмова.

Малюнки від дітей.

Авто нашого земляка на передовій.

Техніка.

Поряд танкісти готують вечерю.

Така от гільзочка :)

Хлопці розглядаються малюнки дітей.

І тішаться.

Малюнок чи лист дитини на передовій - це без перебільшення оберіг для воїнів.

Розвантажили. Тепер переноситимуть все в теплий намет, особливо овочі й консервацію.

Взуття тут також потрібне.

А от і кухня воїнів. Таку от пічку змайстрував наш земляк. Іноді він тут і куховарить. Нас також пригощав :)

Тут також готується вечеря.

Сальце.

Олександр Чабей (Право Жовтня) та Степан Кузьмич (Згурівка).

Вадим Гончаренко (Згурівка), Олександр Чабей (Право Жовтня).

Зліва направо: Степан Кузьмич (Згуріка), Саша Чабей (Право Жовтня, 72-га бригада), Вадим Гончаренко (Згурівка, 72-га бригада), Євген Чубук (Згурівка).

Степан Степанович вивчає автомат земляка.

Фото разом.

Рулон поліетиленової плівки від Кудрявського М.І.

Така от польова кухня. На фото: Вадим Гончаренко з побратимом.

Обід приготований земляком.

Малюнки дітей на кухні.

Колективне фото на пам'ять.

Передали хлопцям прапор, який був на Вечорі-реквіємі патріотичної пісні. Національний стяг заряджений позитивною енергетикою згурівчан.

На тому все. Далі буде! ;)

Не даймо здати Україну!

Друзі! Сьогодні Україна, перебуваючи де-факто у стані війни, йде на позачергові вибори свого парламенту. Нині ми маємо шанс та обов’язок очистити вищий законодавчий орган нашої країни або повернутися назад. Якщо ці вибори не переломлять ситуацію, то наша держава ризикує опинитися під московським чоботом чи навіть втратити свою Незалежність.

Понад те, ці вибори до Верховної Ради стали чи не найжорсткішими в історії. Політтехнологи не соромляться використовувати найбрудніші підходи та методи, вводячи людей в оману порожніми обіцянками, замовними рейтингами і фальшивими справами.

Закликаю всіх земляків не піддавалися на технології олігархічно-кланових акціонерних товариств, які сьогодні називаються партіями та блоками та не гребуючи методів рвуться до влади. Сьогодні ми не можемо дозволити, щоб у новий, дійсно український парламент прийшли недостойні України люди. Не можемо собі цього дозволити, адже за наші помилки кров’ю будемо розплачуватись ми та наші діти. Україна повинна йти далі, йти своєю дорогою, йти без паразитів, крадіїв, послідовників ідолу «золотого батона» та вбивць.

Сьогодні, 26 жовтня отримуючи бюлетень і ставлячи в ньому відмітку, кожен із нас повинен згадати, чому вибори до парламенту відбуваються саме в цьому році, згадати тих патріотів, яких у боротьбі за Україну не зупинила навіть смерть. Всі ми розуміємо, що протягом останніх 10 місяців ми втратили найкращих серед нас. Сотні патріотів віддали найцінніше, що мали самі та їх Батьківщина – вони віддали свої життя.

Глибоко переконаний, що сьогодні у бюлетенях та списках партій повинні б бути їх прізвиша, а найосвіченіші та найдостойніші серед них мали б зайняти 450 місць у будівлі на столичній вулиці Грушевського. Знаю точно, що ці Люди ніколи б не зрадили Україну і нарешті б зупинили те, що пророкував наш Геній – Тарас Шевченко. Більше би ніколи не було нового Богдана, більше би ніхто не посмів «матір катувати та з неї полатану сорочку знімати».

Тільки їх немає… Але завдячуючи їм, живемо ми і кожним своїм кроком, кожним подихом мусимо доводити, що їхні смерті не були марними, ми мусимо довести, що Україна є і буде, а її слава та воля не вмруть ніколи! Кожен з нас повинен зробити все можливе та неможливе, аби українська кров більше не окроплювала Богом дану нам землю.

Для цього потрібно те, що ми маємо та можемо: воля, рішучість та відповідальність.

Прийдіть на вибори. Зробіть це без вагань, відкиньте свою аполітичність, яка можливо сьогодні є. Ми пам’ятаємо, до чого привела така аполітичність 4 роки тому, коли свідомі люди залишилися вдома або проголосували проти всіх, а інші продалися чи несвідомо покликали в Україну найбільше її горе – привели до влади Януковича та його холуїв, які крали стільки, ніби збиралися жити вічно чи забрати у потойбічний світ свої золоті годинники, маєтки, літаки, броньовані автомобілі та інше «чесно нажите».

Друзі, подумайте про майбутнє своїх дітей, якою мовою вони будуть розмовляти та які звичаї будуть наслідувати. Зараз не час «противсіхів». Ми не можемо дати ворогові навіть найменший шанс топтатися по могилах наших предків і далі проливати кров українців. Маємо зупинити це! Давайте доведемо, що ми є, ми будемо й нікому нас не осилити!

Не піддавайтесь на маніпуляції, порожні обіцянки та підкупи. Одна з найдієвіших технологій одурманювання людей перед виборами – це різноманітні соціологічні опитування, які на замовлення та за гроші проводять ті, для кого слова «кому війна, а кому мати рідна» - це життєве кредо.

Чи варто голосувати як більшість – за «прохідні» партії та кандидатів, яким малюють високі рейтинги? Це особиста справа кожного, але, мабуть, не особистий вибір, адже його за нас вже зробили політтехнологи. Друзі, голосуйте так, як Вам підказує серце патріота та розум прагматика, а не як диктують інші.

Не бійтеся, що Ваш голос пропаде, якщо ви проголосуєте за того, хто має нижчий (часто штучний) рейтинг, бо не мав мільйони на рекламу, але мав, має та матиме честь, свободу й гідність. Ваш голос нікуди не пропаде, а вибір не буде марним! Це «страшилки», які придумали ті ж самі політтехнологи. Обравши достойного кандидата та партію, Ви будете мати чисту совість, а в майбутньому Вам не доведеться вкотре розчаровуватись. Уявіть собі, що так зробить кожен. Тоді у вищому законодавчому органі будуть дійсно представники народу, а не олігархів.

Беріть на себе відповідальність. Кожен з нас повинен зрозуміти, що галочка навпроти партії чи прізвища мажоритарника – це не просто значок, це знак, що ми беремо на себе відповідальність за тих, кого беремо на роботу в парламент, за тих, хто повинен працювати на народ, а не відстоювати та збагачувати свій бізнес або бізнес «шефа».

Обираючи депутатів нової Верховної Ради, пам’ятайте про золоті батони й Межигір’я, Пшонку-Цезаря, незбагненну розкіш тих, хто вважав нас рабами та думав панувати над нами вічно. Друзі, згадайте й про тих нинішніх нардепів, які спонсорують терористів на Донбасі, аби ті стріляли та вбивали наших земляків. Подумайте й про тих, чиї братчики по бізнесу й партії є сьогодні князьками й лідерами терористичних організації «ЛНР», «ДНР» та «Малоросія». Ми не можемо допустити щоб завтра війна докотилась до нашого краю, а ми жили, точніше виживали в якихось терористичних "КНР", "ПНР" чи"ХНР".

Голосуєш – береш на себе відповідальність: перед собою, нащадками, предками та Героями!

Вірю й знаю – лише так переможемо! Тримаймося разом, ми на своїй Богом даній Землі!

Євген Чубук

Про справжніх Героїв

От вже другий тиждень хочу про це написати, але все ніяк не можу знайти хвильку. Пост про справжніх Героїв.

Недавно до мене приходив побратим, якого дуже чекав, але до того ніколи не бачив. Один із 5 фельдшерів 11 батальйону "Київська Русь", земляк Андрій Бурмаченко із Нової Олександрівки. Ми дуже багато спілкувалися по телефону. Андрій пробув на фронті 90 днів і як військовий лікар бачив те, що не присниться у жахливому сні й чого не покажуть по ящику.

Але мова не про те, мова про Героїв. Пам'ятаєте? 11 батальйон ми знаємо дуже гарно, возили йому допомогу ще в червні, перед відправкою в АТО. Тоді я бігав з фотиком і на зло одному офіцерові, який був проти того, знімав те, що хотів.

Коли прийшов Андрій, ми довго говорили, а потім вирішили подивитися ті фото.. Андрій зі сльозами на очах дивився кожне фото, адже знав практично всіх, хто тоді попав до мене в кадр.

За увесь час на фронті батальйон "Київська Русь" втратив лише 6 своїх бійців. І першим був комбат. Олександр Гуменюк, про якого я неодноразово писав, потрапив у засідку спайперів і разом з двома побратимами загинув на місці. "Батю" (так називали комбата) забирав і вивозив Андрій.. Гуменюка терористи боялися чи не найбільше з-поміж всіх комбатів, тому полювали на нього серйозно, а за його смерть була встановлена винагорода 150 тис. доларів. У "Баті" залишилася дружина і троє хлопчиків, ще осиротілий батальйон та сива мати Україна.

Наступний, про кого ми говорили - "Балу" (друге фото). Він був заступником комбата і загинув після того, як Андрій повернувся додому, буквально за 4-5 днів до нашої зустрічі. "Балу" загинув як справжній Герой. Коли він із побратимами потрапив у засідку, а набої закінчилися і його вже зібралися брати в полон - "Балу" підірвався на гранаті.. Кожен боєць 11-ки знає, що краще померти на місці, ніж стати полоненим у бойовиків. Ті нелюди особливо жорстоко знущаються з бійців "Київської Русі", бо вважають їх чи не першими "каратєлями".

Таким от хотів поділитися.

Герої не вмирають, вмирають вороги! Вічна слава цим Людям!