Вірш полковника ракетних військ - беркутівцям присвячується

В ніч з 10 на 11 грудня, коли влада спробувала вперше зачистити Майдан, я з друзями, як і тисячі інших українців вийшли на захист оплоту свободи - Майдану. В ту тривожну ніч ми стояли пліч-о-пліч у найгарячішій точці - біля барикади на вул. Інститутська. "Комунальники" вже розпиляли саму барикаду, а проти беркутівських кийків справжні сини України підставляли свої голови. У більшості були пластмасові будівельні шоломи, які силовики лузкали немов горіхи.

Тоді ми вже стояли у перших рядах, але шоломів не мали. Чи було страшно? Ще й як!:) Отримати кийком по голові мабуть не найприємна річ. Але тікати ніхто й не думав. У ті хвилини до мене обернувся чоловік і спитав, чи потрібнен шолом. Я не відмовився, мабуть спрацював інстинкт самозбереження! :)) Тим благодійником виявився скромний полковник ракетних військ України.

Це був справжній колекційний шолом британських військ. Важив він солідно, виглядав дуже надійним і був таким насправді. Тому доброму чоловіку я пообіцяв віддати шолом при першій же нагоді і для цього взяв номер телефону. Час летів, протистояння продовжувалось і одного дня я виявив, що втратив ті контакти.

Я вже запланував шукати благодійника через соціальні мережі після Революції. Але... Він сам мене знайшов і зателефонував. Ми мали з ним дуже приємну і довгу розмову. Виявилося, що в ту кризову ніч, під мостом на Інститутській він ще й встиг написати вірша!:)) Оце справжній вояка: в скрутну хвилину з народом, а у тяжкі моменти ще й вірші пише!:)

Я записав його твір під диктовку і хотів би поділитися з Вами, друзі! Сильно!

На злобу дня

Подумай, мент, ты за кого:
С народом или Хаму продал душу?
Народ ты клялся защищать
Но на Майдане ты присягу ту порушил!
Стоишь, потупив в землю взор
Ты ж сам - народ, и из народа!
Тогда чего команду "Фас!" ты ждешь, когда отдаст сволота?
Потомок славных казаков, 
Мещан и скромных гречкосеев
Безвольным хочешь крепостным холопом быть в большой РоссЕЕи?
Одумайся и встрепенись!
Мы вместе все идем в Европу!
Что с Хамом? 
Хаму скажем все мы вместе: та пошел он!

11.12.2013

Скромний полковник.

Фотозвіт того ранку я маю, але почав фотографувати коли силовики припинили штурм. Більше тут.

Маленька історія про сумного Героя

Рано вранці одинадцятого грудня 2013 року, в той день, коли влада вдруге спробувала розігнати Євромайдан, до мене в кадр попав хлопчина, який в оточенні Беркуту сидів на залишках наметового містечка біля Будинку профспілок. Комунальники згрібали та вивозили лише найцінніше для євромайданівців: намети, одяг, особисті речі, польову кухню, а от дрова вирішили чи то не брати, чи то для них просто не лишилося місця. Їх і стеріг той парубок. Його сумний та задумливий погляд не давав просто пройти повз...

Вдруге я зустрів його перез п'ять днів на тому ж Майдані... в тій же позі та з тим же поглядом! Цього разу він скромно сидів біля Відкритого Університету Майдану й уважно дослухався до кожного слова доповідачів, жадібно запам'ятовуючи все нове. Його втомлене обличчя було немов побите всіма жахіттями, що переніс український народ за пореперднє століття.

Цього разу я не зумів обмежитися лише кадром, підійшов до нього й просто спитав: "Слухай, чому ти завжди такий сумний?". У відповідь отримав секундну посмішку та приємну розмову.

Цього хлопчину кличуть Мар'яном, а приїхав він зі славної Коломиї. Мар'ян відноситься до тих, хто вже не може більше жити в такій країні й для кого Євромайдан став мабуть чи не останньою надією на достойне майбутнє.

Його життя до Євромайдану мало чим відрізнялося від життя більшості молодих українців, особливо з глибинки. Два роки тому він отримав диплом спеціаліста з обліку й аудиту, та тільки роботу в своєму містечку так і не зміг знайти. "Погано шукав", хтось скаже. "Робота є завжди", додасть новоспечений киянин. Але Ви напевно забули, панове, якою є насправді ситуація з працевлаштуванням на місцях. Із сіл та маленьких містечок молодь втікає в обласні центри, а найбільш пруткіші облаштовуються в столиці.

Але такі, як Мар'ян не хочуть кудись тікати, вони хочуть жити на батьківській землі, ростити на ній дітей та бавитися з внуками. Тому такі люди насправді викликають шану! Він сучасний Герой України, як і хлопці під Крутами - стоїть до останнього і не збирається відступатися. Саме такі хлопці втримали атаку скаженого Беркуту вночі 11 грудня, саме таких сильних духом хлопців та дівчат по-звірячому била беркутня 30 листопада.

Він міг би й далі сидіти на шиї у батьків, по п'ятницях, суботах та неділях розпивати з друзяками пивко в якомусь коломийському генделику. Міг би! Але приїхав сюди, на Майдан і вже 18 днів живе в холодних наметах, бореться як може, часто просто мовчки сидить, працює на кухні, прибирає, будує барикади, а головне - не здається, не їде додому в теплу хатину під батьківське крило.

А Ти? Прийди й розкажи йому, як Ти зневірився в Революції та перемозі, пожалійся на те, що немає плану дій, поділися як тобі важко приходити і мерзнути сюди після роботи та на вихідних! Приходь, він зустріне тебе своєю теплою посмішкою та приємною розмовою!

 А ось таку анімашку зробив для нього Гугл! :)