суботу, 25 жовтня 2014 р.

Не даймо здати Україну!

Друзі! Сьогодні Україна, перебуваючи де-факто у стані війни, йде на позачергові вибори свого парламенту. Нині ми маємо шанс та обов’язок очистити вищий законодавчий орган нашої країни або повернутися назад. Якщо ці вибори не переломлять ситуацію, то наша держава ризикує опинитися під московським чоботом чи навіть втратити свою Незалежність.

Понад те, ці вибори до Верховної Ради стали чи не найжорсткішими в історії. Політтехнологи не соромляться використовувати найбрудніші підходи та методи, вводячи людей в оману порожніми обіцянками, замовними рейтингами і фальшивими справами.

Закликаю всіх земляків не піддавалися на технології олігархічно-кланових акціонерних товариств, які сьогодні називаються партіями та блоками та не гребуючи методів рвуться до влади. Сьогодні ми не можемо дозволити, щоб у новий, дійсно український парламент прийшли недостойні України люди. Не можемо собі цього дозволити, адже за наші помилки кров’ю будемо розплачуватись ми та наші діти. Україна повинна йти далі, йти своєю дорогою, йти без паразитів, крадіїв, послідовників ідолу «золотого батона» та вбивць.

Сьогодні, 26 жовтня отримуючи бюлетень і ставлячи в ньому відмітку, кожен із нас повинен згадати, чому вибори до парламенту відбуваються саме в цьому році, згадати тих патріотів, яких у боротьбі за Україну не зупинила навіть смерть. Всі ми розуміємо, що протягом останніх 10 місяців ми втратили найкращих серед нас. Сотні патріотів віддали найцінніше, що мали самі та їх Батьківщина – вони віддали свої життя.

Глибоко переконаний, що сьогодні у бюлетенях та списках партій повинні б бути їх прізвиша, а найосвіченіші та найдостойніші серед них мали б зайняти 450 місць у будівлі на столичній вулиці Грушевського. Знаю точно, що ці Люди ніколи б не зрадили Україну і нарешті б зупинили те, що пророкував наш Геній – Тарас Шевченко. Більше би ніколи не було нового Богдана, більше би ніхто не посмів «матір катувати та з неї полатану сорочку знімати».

Тільки їх немає… Але завдячуючи їм, живемо ми і кожним своїм кроком, кожним подихом мусимо доводити, що їхні смерті не були марними, ми мусимо довести, що Україна є і буде, а її слава та воля не вмруть ніколи! Кожен з нас повинен зробити все можливе та неможливе, аби українська кров більше не окроплювала Богом дану нам землю.

Для цього потрібно те, що ми маємо та можемо: воля, рішучість та відповідальність.

Прийдіть на вибори. Зробіть це без вагань, відкиньте свою аполітичність, яка можливо сьогодні є. Ми пам’ятаємо, до чого привела така аполітичність 4 роки тому, коли свідомі люди залишилися вдома або проголосували проти всіх, а інші продалися чи несвідомо покликали в Україну найбільше її горе – привели до влади Януковича та його холуїв, які крали стільки, ніби збиралися жити вічно чи забрати у потойбічний світ свої золоті годинники, маєтки, літаки, броньовані автомобілі та інше «чесно нажите».

Друзі, подумайте про майбутнє своїх дітей, якою мовою вони будуть розмовляти та які звичаї будуть наслідувати. Зараз не час «противсіхів». Ми не можемо дати ворогові навіть найменший шанс топтатися по могилах наших предків і далі проливати кров українців. Маємо зупинити це! Давайте доведемо, що ми є, ми будемо й нікому нас не осилити!

Не піддавайтесь на маніпуляції, порожні обіцянки та підкупи. Одна з найдієвіших технологій одурманювання людей перед виборами – це різноманітні соціологічні опитування, які на замовлення та за гроші проводять ті, для кого слова «кому війна, а кому мати рідна» - це життєве кредо.

Чи варто голосувати як більшість – за «прохідні» партії та кандидатів, яким малюють високі рейтинги? Це особиста справа кожного, але, мабуть, не особистий вибір, адже його за нас вже зробили політтехнологи. Друзі, голосуйте так, як Вам підказує серце патріота та розум прагматика, а не як диктують інші.

Не бійтеся, що Ваш голос пропаде, якщо ви проголосуєте за того, хто має нижчий (часто штучний) рейтинг, бо не мав мільйони на рекламу, але мав, має та матиме честь, свободу й гідність. Ваш голос нікуди не пропаде, а вибір не буде марним! Це «страшилки», які придумали ті ж самі політтехнологи. Обравши достойного кандидата та партію, Ви будете мати чисту совість, а в майбутньому Вам не доведеться вкотре розчаровуватись. Уявіть собі, що так зробить кожен. Тоді у вищому законодавчому органі будуть дійсно представники народу, а не олігархів.

Беріть на себе відповідальність. Кожен з нас повинен зрозуміти, що галочка навпроти партії чи прізвища мажоритарника – це не просто значок, це знак, що ми беремо на себе відповідальність за тих, кого беремо на роботу в парламент, за тих, хто повинен працювати на народ, а не відстоювати та збагачувати свій бізнес або бізнес «шефа».

Обираючи депутатів нової Верховної Ради, пам’ятайте про золоті батони й Межигір’я, Пшонку-Цезаря, незбагненну розкіш тих, хто вважав нас рабами та думав панувати над нами вічно. Друзі, згадайте й про тих нинішніх нардепів, які спонсорують терористів на Донбасі, аби ті стріляли та вбивали наших земляків. Подумайте й про тих, чиї братчики по бізнесу й партії є сьогодні князьками й лідерами терористичних організації «ЛНР», «ДНР» та «Малоросія». Ми не можемо допустити щоб завтра війна докотилась до нашого краю, а ми жили, точніше виживали в якихось терористичних "КНР", "ПНР" чи"ХНР".

Голосуєш – береш на себе відповідальність: перед собою, нащадками, предками та Героями!

Вірю й знаю – лише так переможемо! Тримаймося разом, ми на своїй Богом даній Землі!

Євген Чубук

пʼятницю, 24 жовтня 2014 р.

Про справжніх Героїв

От вже другий тиждень хочу про це написати, але все ніяк не можу знайти хвильку. Пост про справжніх Героїв.

Недавно до мене приходив побратим, якого дуже чекав, але до того ніколи не бачив. Один із 5 фельдшерів 11 батальйону "Київська Русь", земляк Андрій Бурмаченко із Нової Олександрівки. Ми дуже багато спілкувалися по телефону. Андрій пробув на фронті 90 днів і як військовий лікар бачив те, що не присниться у жахливому сні й чого не покажуть по ящику.

Але мова не про те, мова про Героїв. Пам'ятаєте? 11 батальйон ми знаємо дуже гарно, возили йому допомогу ще в червні, перед відправкою в АТО. Тоді я бігав з фотиком і на зло одному офіцерові, який був проти того, знімав те, що хотів.

Коли прийшов Андрій, ми довго говорили, а потім вирішили подивитися ті фото.. Андрій зі сльозами на очах дивився кожне фото, адже знав практично всіх, хто тоді попав до мене в кадр.

За увесь час на фронті батальйон "Київська Русь" втратив лише 6 своїх бійців. І першим був комбат. Олександр Гуменюк, про якого я неодноразово писав, потрапив у засідку спайперів і разом з двома побратимами загинув на місці. "Батю" (так називали комбата) забирав і вивозив Андрій.. Гуменюка терористи боялися чи не найбільше з-поміж всіх комбатів, тому полювали на нього серйозно, а за його смерть була встановлена винагорода 150 тис. доларів. У "Баті" залишилася дружина і троє хлопчиків, ще осиротілий батальйон та сива мати Україна.



Наступний, про кого ми говорили - "Балу" (друге фото). Він був заступником комбата і загинув після того, як Андрій повернувся додому, буквально за 4-5 днів до нашої зустрічі. "Балу" загинув як справжній Герой. Коли він із побратимами потрапив у засідку, а набої закінчилися і його вже зібралися брати в полон - "Балу" підірвався на гранаті.. Кожен боєць 11-ки знає, що краще померти на місці, ніж стати полоненим у бойовиків. Ті нелюди особливо жорстоко знущаються з бійців "Київської Русі", бо вважають їх чи не першими "каратєлями".




Таким от хотів поділитися.

Герої не вмирають, вмирають вороги! Вічна слава цим Людям!