Недавно до мене приходив побратим, якого дуже чекав, але до того ніколи не бачив. Один із 5 фельдшерів 11 батальйону "Київська Русь", земляк Андрій Бурмаченко із Нової Олександрівки. Ми дуже багато спілкувалися по телефону. Андрій пробув на фронті 90 днів і як військовий лікар бачив те, що не присниться у жахливому сні й чого не покажуть по ящику.
Але мова не про те, мова про Героїв. Пам'ятаєте? 11 батальйон ми знаємо дуже гарно, возили йому допомогу ще в червні, перед відправкою в АТО. Тоді я бігав з фотиком і на зло одному офіцерові, який був проти того, знімав те, що хотів.
Коли прийшов Андрій, ми довго говорили, а потім вирішили подивитися ті фото.. Андрій зі сльозами на очах дивився кожне фото, адже знав практично всіх, хто тоді попав до мене в кадр.
За увесь час на фронті батальйон "Київська Русь" втратив лише 6 своїх бійців. І першим був комбат. Олександр Гуменюк, про якого я неодноразово писав, потрапив у засідку спайперів і разом з двома побратимами загинув на місці. "Батю" (так називали комбата) забирав і вивозив Андрій.. Гуменюка терористи боялися чи не найбільше з-поміж всіх комбатів, тому полювали на нього серйозно, а за його смерть була встановлена винагорода 150 тис. доларів. У "Баті" залишилася дружина і троє хлопчиків, ще осиротілий батальйон та сива мати Україна.
Таким от хотів поділитися.
Герої не вмирають, вмирають вороги! Вічна слава цим Людям!
Немає коментарів:
Дописати коментар