субота, 11 квітня 2015 р.

Чи бути селу завтра – можуть вирішувати лише селяни

На початку березня нинішнього року набув чинності Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», який одразу ж викликав жваве обговорення в ЗМІ: урядовці та експерти розповідають про доцільність такого кроку, про перспективи розвитку сільської місцевості після адміністративно-територіальної реформи. Щоправда, поки що всі обговорення ідуть без участі самих громад.

Усвідомлюємо, що цей закон має у корені змінити майбутнє українського села: не лише яким воно буде завтра, а чи буде взагалі. Тому маємо поговорити про це відверто, без прикрас: зважити всі переваги та ризики задля прийняття правильного рішення про долю кожного населеного пункту Згурівського району та усвідомити, хто ці рішення повинен приймати.

Очевидно, що адміністративно-територіальну реформу та децентралізацію, які активно обговорюються останнім часом, потрібно було проводити одразу після відновлення незалежності України, змінити парадигму стосунків між державою і суспільством, від керування перейти до співпраці.

Тому без сумніву, стратегічний напрямок обрано правильний, але чи правильні шляхи та методи його реалізації і які загрози для села, як колиски української нації, вони несуть – це вже інше питання, яке ми не можемо оминути своєю увагою, адже воно стосується й Згурівщини.

У вищезгаданому законі надається право невеликим громадам об’єднуватися в більші заради формування «повноцінних» громад з точки зору фінансової спроможності.

Не секрет, що на сьогоднішній день місцеві бюджети часто працюють лише на утримання сільських рад. Але в той же час не вистачає коштів на достатній розвиток інфраструктури, закладів освіти, охорони здоров’я та громади в цілому.

Іншими словами, зрозуміло, що село з населенням в 100 мешканців не здатне за рахунок власних коштів відремонтувати дороги, забезпечити дошкільну та середню освіту. Тому головна мотивація держави у проведенні такої реформи: зекономити кошти громад на утримання «неперспективних» сільських рад.

На думку реформаторів, об’єднання таких «неперспективних» сіл (або фактичне їх приєднання) до більш великого населеному пункту дає шанс на те, що разом вони можуть стати так званою «спроможною» громадою.

Оскільки в законі наголошується на тому, що об'єднання має відбуватися лише добровільно, то самі громади поки заохочують пряником – високопосадовці зваблюють перспективами та перевагами, які можуть бути у результаті такого об'єднання, а також лякають наслідками, якщо об'єднань не буде.

Зокрема, йдеться про те, що об’єднані громади отримають статус подібний до міст обласного значення, будуть отримувати пряму субвенцію від Мінфіну на освіту і медицину, зможуть претендувати на кошти з фонду регіонального розвитку. Об’єднаним громадам, які налічуватимуть більше 5000 населення обіцяють приєднання до так званої «вищої ліги», якій держава залишить 60% податку з доходів фізичних осіб та 10% податку з прибутку підприємств.

А чи рахували в уряді варіант залишити такий податок в селі без об'єднання? Чи це вже не вважається бюджетною децентралізацією? А чи не стало б кожне на сьогоднішній день так зване «неперспективне» село перспективним та привабливим для молоді?

Понад те, ніхто не згадує, що ще в кінці минулого року уряд Арсенія Яценюка та парламентська коаліція ухвалили зміни до Бюджетного кодексу, які фактично змушують місцеві громади до об'єднання. Цими змінами села, селища, малі міста були позбавлені найвагомішого джерела бюджетних доходів – податку на доходи фізичних осіб, який становить більше 70-80% надходжень до місцевих бюджетів.

Тому такі дії уряду нагадують більшовицькі методи майже столітньої давності, коли у селян відбирали їхній врожай, аби змусити вступити в колгоспи.

Але найбільшою «перемогою» такого об’єднання, яку відчують люди, має стати підвищення якості та доступності публічних послуг, що будуть надаватися в об’єднаній територіальній громаді (п.5, ст.4 Закону України «Про добровільне об’єднання громад»).

Тут одразу виникає ряд запитань. Так, за даними опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» з 19 по 24 грудня 2014 р. на замовлення Центру політико-правових реформ,  якість надання публічних послуг в Україні загалом позитивно оцінюють лише 5 відсотків населення. Про яку ж якість тоді йдеться? Хто б мав визначати якість і доступність цих послуг? Які критерії та процедура оцінки наявного та майбутнього стану адміністративних послуг?

Чиновники чомусь вважають, що лише їхнє бачення «спроможних територіальних громад» та «перспективні плани» об’єднання здатні спонукати сільські, селищні і міські громади усвідомити, що влада хоче як краще. Зрештою, а коли влада хоче щось погане для людей? Вважають, що найбільше гальмують ці реформи безпосередньо сільські, селищні і міські голови через нерозуміння і небажання їх проводити, відчуття страху. Цікаво, а хтось взагалі запитував цих людей про потрібність таких об'єднань? Та й зрештою, хто цікавився у самих селян, чи бути селу завтра?

Для того, щоб прорахувати всі наслідки, потрібно розібратися, що саме розуміється під цим об’єднанням: хто, як і з ким об'єднується та що, власне, після цього буде. Даний процес розписано у вищезазначеному законі й уточнено в «Методиці формування спроможних територіальних громад», яку уряд затвердив у середу, 8 квітня й відповідно до якої обласним та районним державним адміністраціям дано вказівку займатися «добровільним» об’єднанням.

Так, у Методиці вказано, що потенційними адміністративними центрами «спроможних» територіальних громад є міста обласного значення та райцентри, а віддаленість до адміністративних центрів об’єднаних громад має бути не більшою 25 км. по дорогах із твердим покриттям. До того ж, потенційний адміністративний центр крім вищезазначених вимог повинен мати «відповідні фінансові, інфраструктурні та кадрові ресурси», загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ст., а також не менше 300 дітей шкільного віку та 150 дошкільнят.

Таким чином, єдиним адміністративним центром у Згурівському районі може стати лише райцентр – Згурівка.

Після об'єднання лише в адмінцентру буде рада депутатів, голова та виконавчий комітет. У всіх інших сіл залишиться староста, який обирається не в селі, а призначається виконкомом ради адміністративного центру (об'єднаної територіальної громади), яка до того ж нараховує йому заробітну плату. Таким чином, навіть фінансово староста буде напряму залежати не від людей у селі та не від зібраних податків й зборів, а від виконкому об’єднаної територіальної громади.

Крім того, наразі невідомо, де в селі здійснюватиме свою роботу староста та де прийматиме односельчан. Очевидно, що через економію, свого офісу він не матиме, тому ймовірно прийматиме вдома. Але цікавіше за все те, що наразі невідомо, чим саме буде займатися староста. Урядовці запевняють, що його функціональні обов'язки визначатиме виконком ради, який його ж і призначає.

Знову ж таки, виникають питання стосовно якості та доступності послуг, які будуть надаватися у вже об'єднаній територіальній громаді. Так, елементарно, за довідкою, яка раніше бралася у сільській раді потрібно буде їхати в адміністративний центр, який знаходитиметься за 10-25 км. Інші організації, які надавали публічні послуги (відділок міліції, станція ДСНС, поліклінніка та ін.) – як знаходилися в райцентрі, так у ньому й знаходитимуться.

Крім того, очевидно, що після такого об'єднання на території Згурівського району залишиться 4-5 шкіл, куди потрібно буде підвозити дітей. Невідомо, яка доля чекає на садочки: в яких населених пунктах вони залишаться. Чи враховано все це урядом?

Село приречене на старіння й вимирання рівно у той момент, коли в ньому зачиняється школа, садочок, сільрада та клуб. Все працездатне населення тягнутиметься туди, де є робота та інфраструктура. Отже, модель соціального розвитку територій, яку сьогодні пропонує уряд, створює загрозу прискорення занепаду малих сіл та погіршення умов життя сільського населення.

Варто звернути увагу і на сам порядок об’єднання. Відповідно до прийнятого закону, алгоритм буде наступний:

  1. Крок перший: мер (сільський голова), або третина депутатів місцевої ради, або місцеві жителі в порядку ініціативи (закон не вказує їх мінімальну кількість) піднімають питання про об’єднання. 
  2. Крок другий: проведення громадського обговорення питання (як воно буде проводитися – вирішує місцева рада). 
  3. Крок третій: місцева рада схвалює початок процесу. 
  4. Четвертий: отримати аналогічну згоду громади, з якою планується провести об’єднання. 
  5. П’ятий: створення та діяльність спільної робочої групи громад, що об’єднуються, яка виробляє проект рішення про об’єднання. 
  6. Шостий: обласна державна адміністрація визначає, чи відповідає цей проект законам і Конституції. 
  7. Сьомий: місцеві ради затверджують рішення про об’єднання – або проводять місцевий референдум з цього питання.
  8. Восьмий: із прийнятим рішенням місцеві ради звертаються до обласної ради, яка розглядає подання та приймає рішення про утворення об’єднаної територіальної громади та призначає вибори.

Тут також виникають цілком логічні запитання. Перш за все, чому саме ОДА вирішує, чи відповідає проект рішення про об’єднання Конституції та законам України? У правовій державі питання відповідності законодавству вирішує суд, а не чиновник. До того ж, у обласних і районних державних адміністрацій з'являється можливість для тиску на місцевих депутатів та ігнорування позиції й інтересів місцевої громади в процесі об'єднання.

Крім того, за «Методикою формування спроможних територіальних громад», саме обласні державні адміністрації розробляють так званий «перспективний план» об'єднання громад, а Кабінет Міністрів його остаточно затверджує. Таким чином, уряд планує зверху нав'язати місцевим громадам єдину модель об'єднання, що не залишає для громад альтернативного вибору. Такий централізований підхід до питання об'єднання місцевих громад не відповідає риториці про децентралізацію, яку ми постійно чуємо.

Об'єднання громад не повинно перетворитись у кабінетне і фасадне утворення штучних «громад», а будь-які спроби уряду адміністративними методами змусити місцеві громади до «добровільного» об'єднання слід вважати черговою профанацією реформ, які по суті не мають нічого спільного з посиленням місцевого самоврядування та децентралізацією.

Не зрозуміло також, чому референдум з’являється тільки на останній стадії процесу об’єднання. До чого взагалі городити город з робочими групами, експертизами проекту, якщо спочатку невідомо думку самих членів територіальних громад? А раптом вони проти?

Таким чином, у даному законі ігнорується механізм прямого народовладдя. Місцевий референдум, як форма прямої демократії законодавцями практично ігнорується. Закон передбачає, що думку самих жителів питати зовсім не обов’язково.

Понад те, якби у законі було вказано, що спочатку своє слово на місцевому референдумі повинні сказати жителі населеного пункту, сьогодні абсолютно незрозуміло, як реалізувати це право громади, коли у Верховній Раді Україні навіть відсутній законопроект про місцевий референдум.

Варто згадати і про найважливіші зауваження, які були висловлені експертами-правознавцями апарату Верховної Ради, але, як це часто буває, проігноровані законодавцями. А вони вказали на те, що прийняття цього закону без внесення змін до Конституції України – марна трата часу і сил.

Отже, як зазначалося раніше, законодавці та урядовці обрали правильний стратегічний напрямок, проте вирішили досягнути його найпростішою дорогою, по суті поставивши хрест на «неперспективних» селах, які на їх думку самостійно перспективними вже не стануть.

Я звичайно перепрошую, але як може чиновник у міністерстві, в області чи навіть у районі вирішувати долю села, якому понад сто років? Чому ще 30 років тому село було перспективним, а зараз воно вже не перспективне? Можливо тому, що протягом 24 років про розвиток українського села ніхто не дбав, не було державної програми розвитку й підтримки малого бізнесу на селі? Ймовірно цього не робилося для того, щоб знищити село і вивільнити землю для великих агрохолдингів? І нарешті, невже пропало головне багатство села – земля? Якщо ні, то, можливо на ній збираються менші врожаї? Давайте дамо собі чесні відповіді на ці запитання.

Село сьогодні, як той пацієнт, яким ніхто не займався, на проблеми й хвороби якого не звертали уваги, а коли таки згадали, що він займає ліжко – провели обстеження, зробили висновок, що він вже «неперспективний» та вирішили відправити помирати додому.

А може таки пора працювати над тим, щоб село сьогодні стало перспективним: зацікавити й повернути туди молодь, яка готова працювати на батьківській землі, гідно забезпечувати свою сім'ю, давати робочі місця та справно платити податки.

Разом із децентралізацією та адміністративно-територіальною реформою повинна діяти Програма відродження села, яка би передбачала вигідне кредитування для ведення малого бізнесу в сільській місцевості. Для молоді нарешті має з'явитися мотивація повернутися на батьківську землю.

Сьогодні на 1 га землі за допомогою сучасних технологій закритого грунту (тепличний бізнес) молода сім'я може в рік заробляти понад мільйон гривень. Охочі є, але немає умов та необхідних ресурсів для старту. Схоже, що серед реформаторів немає зацікавлених у тому, щоб у селі вирувало життя, щоб село мало багато господарів, а у садочку й школі лунали дитячий сміх.

Уявіть собі тільки, що у селі, де працюватимуть хоча би 20 таких сімейних господарств, які дають роботу ще 3-5 односельчанам, з'явиться 100-140 робочих місць та не менше 100 дітей.

Чи не про це заявили студенти відстоюючи європейський шлях для свого подальшого життя вийшовши на Майдан та фактично розпочавши Революцію гідності? Чи може наймитами хотіли стати?

Сьогодні будь-яке село може стати перспективним, а українське, із найбагатшими чорноземами – тим паче. Саме таке село може забезпечити якісною (а особливо ранньою) сільгосппродукцією Європу, а не навпаки.

У той же час, рішення про те, що село неперспективне, у нього немає майбутнього і потрібно приєднатися до іншої громади, може прийняти лише саме село.

Тому про об'єднання конкретних громад можна говорити тільки після того, як свою думку скажуть самі члени цих громад – мешканці сіл, селищ, міст. У зв'язку з цим буде слушно, якщо в Згурівському районі, так звані обговорення будуть проводитися так, як це було споконвічно у селі – на сході всіх жителів, а рішення прийматиметься на місцевому референдумі.

Вся громада повинна вирішувати долю свого села та брати на себе за це відповідальність. Таке колективне рішення буде законом для всіх.

У ЗГУРІВСЬКОМУ РАЙОНІ КІНЦЕВЕ СЛОВО БУДЕ ЗА ЛЮДЬМИ! 

На такі руїни за 20 років перетворилися
надзвичайно перспективні українські села та їх господарства











понеділок, 16 березня 2015 р.

Зустріч воїнів 72-ї ОМБР у Білій Церкві

15 березня у Білій Церкві зустрічали воїнів 72-ї ОМБР зі Згурівщини, які рік тому першими пішли захищати Україну. Всього у той день потягом із Донецької області до своєї військової частини повернулися 390 бійців.

Серед Героїв зі Згурівщини, яких мали честь зустріти: Вадим Гончаренко (Згурівка), Олександр Рибінський (Усівка), Іван Нелеп (Великий Крупіль), Вадим Крупенко (Великий Крупіль). Ці хлопці практично рік були у найгарячіших точках фронту і нині прийшли на заслужену демобілізацію.

Людей було надзвичайно багато. Без перебільшень, це було справжнє свято, а атмосферу, яка там панувала неможливо описати словами. Дякуємо нашим захисникам за те, що повернулися і протягом року самовіддано стримували окупанта!

Україна заслужила, щоб таких яскравих та радісних подій було більше. Щиро сподіваюся, що наступним таким святом стане парад Перемоги у Севастополі! Буде Перемога - буде Мир! Зробимо все можливе й неможливе для цього!

Слава Героям!

Ну а далі фотозвіт із найщирішими емоціями та щасливими людьми. Вибачте, фото без будь-якої обробки, як зняв :) Гарного перегляду! :)

Очікування


Матері не могли втримати сльози ще до прибуття




Настрій у всіх чудовий

Школярі із бойовим прапором



Селфі :)


Навіть хась прийшов когось зустріти :)





Було дууже багато квітів



Хтось із тортом :)








Ніхто не приховував емоції



















Люди декілька годин виглядали потяг







ICTV бере інтерв'ю у пораненого бійця батальйону "Донбас", який прийшов зустріти побратимів









Сім'я Вадима Гончаренка.










Нарешті прибуває потяг






І ось цей момент: хлопці виходять






Справа Іван Нелеп. Його зустрічає дружина Оксана.





:)

Хлопців нагороджують відзнаками президента


Всі як один співають Гімн України


Ліворуч від Вадима Гончаренка побратим Юрій, позивний "Вітер"





Посміхається Вадим Крупенко :)






Хлопці не спускають малечу із рук
























Ось вони - справжні емоції