В 70-річницю Перемоги над нацизмом у Європі, в умовах, коли Україна вкотре, ціною життів найкращих своїх синів відстоює свободу та незалежність, мусимо говорити правду про справжню ціну тієї кривавої війни для українського народу та робити все, аби більше ніколи не допустити тих жахів.
Сьогодні президент РФ - країни, котра нині вбиває українців на українській землі заявляє про те, що Радянський Союз справився б із німецько-фашистською навалою без України. Тому саме зараз мусимо голосно нагадати собі та всьому світові про те, що Україна сплатила найвищу ціну Перемоги.
Друга світова війна, яка тривала з 1939 р. по 1945 р., стала без сумніву найкривавішим воєнним конфліктом в історії людства, де у смертельному бою зійшлися 2 тоталітарні імперії, які втягнули в ту криваву бійню майже увесь світ – 61 державу, на території яких проживало 80% населення Землі. Воєнні дії велися на території 40 країн. Війна коштувала людству 65-67 млн. життів.
Втрати СРСР у Другій світовій війні склали 26,6 мілн. людських життів.
Україна опинилася в епіцентрі війни вже у вересні 1939 р. Близько 6 млн українців служило у збройних силах антигітлерівської коаліції, понад 4 млн з них загинуло на фронті.
Під час війни загинуло від 5,5 до 6 мільйонів цивільних українців. 2,4 млн. українців було вивезено для примусової праці до Німеччини. Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід - це ще понад мільйон жителів УРСР, переважно із західних областей.
Загальні демографічні втрати України – включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й т.д. – становлять не менше 14 млн. чоловік. Це втрати найбільші й не порівнянні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні.
Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. Кожен другий громадянин Радянського Союзу, котрий загинув у Другій світовій війні був українцем. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік. Для прикладу, загальні втрати агресора, тобто Німеччини – склали менше 6 мільйонів.
Ущент чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, унаслідок чого безпритульними залишилося близько 10 млн. чоловік.
Тому істота, котра хоче принизити неоціненну жертву українців у Другій світовій війні апріорі не може називатися людиною.
Сьогодні мусимо визнати страшну річ й передати це нашим нащадкам: український народ опинився між жернами двох тоталітарних систем, між двома звірами – двома кровожадними імперіями, які вважали українців помилкою історії, а Україну – територією для заселення «достойними» народами.
Так, німецька окупація України 1941–1944 рр. принесла нові лихоліття для населення. Нацисти вважали територію Східної Європи, в тому числі Україну, життєвим простором для німецького народу. Плани щодо цієї території були викладені у генеральному плані "Ост", відповідно до якого після перемоги Німеччини у війні нацисти мали провести зачистку території Східної Європи від "неарійського елементу" та колонізовувати захоплені землі.
Але давайте будемо чесними! Пам’ятники жертвам Голодомору нагадують нам про те, що українців цілеспрямовано нищили не лише німецькі нацисти. Українців століттями під різними назвами нищила інша імперія зла – Московська імперія. Не минуло й 10 років, як українська нація не оговтавшись від найбільшого геноциду в історії людства – Голодомору зазнала ударів з обох сторін – спереду та зі спини.
І цього навіть не приховували. Яку непомірну ціну заплатили українці лише за одну військову операцію – форсування Дніпра у 1943-му. Тепер ми знаємо, що перед цією битвою, на засіданні Військової ради штабу фронту у відповідь на питання, в що вдягати й чим споряджати щойно мобілізованих 300 тис. українців зі звільнених територій, маршал Жуков відповів: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. Нах… обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».
Тому лише ця операція вартувала Червоній армії 400 тис. життів, 250-270 тис. з яких були щойно мобілізованими українцями. Багато з них були ще дітьми і не підлягали мобілізації, але це нікого не цікавило. Їх називали «чорнобушлатниками», «чорнопіджачниками» або «чорносвитниками», бо воювали в тому, в чому польові військкомати їх забирали з дому – в старому одязі, оскільки думали, що повернутися додому й берегли кращий одяг на майбутнє. Їм не дали зброю, а кинули немов штрафників, як гарматне м’ясо із половиною цеглин у руках для того, щоб німці виснажили свої запаси набоїв перед вирішальною битвою.
А між тим, була можливість звільнити Київ без таких жахливих втрат. Тоді війська Центрального фронту під командуванням Костянтина Рокоссовського вже захопили плацдарми в районі Лютежа та Вишгорода загальною протяжністю 22 кілометри. Столицю Радянської України з мінімальними втратами готові були взяти безпосередньо бійці 60- ї армії під командуванням українця генерала Івана Черняховського.
І коли на засіданні військової ради у Требухові, стало питання про можливість звільнення Києва військами Черняховського, Жуков заявив: «Героем Киева должен быть русский, а не какой-то красавчик-хохол! Героя за Киев получит не Черняховский, а Ватутин!».
Це все наша рана, яка не загоїлася навіть через 70 років і схоже, що не загоїться й через сто років. І сьогодні з цією раною ми мусимо захищатися вже від нової навали – рашистської.
Саме тому сьогоднішній день - це перш за все День пам’яті, визнання та скорботи за тими мільйонами українців, життя яких війна у нас підступно забрала та День вдячності перед тими, хто повернувся додому з Перемогою!
Друга світова війна зачепила кожну українську родину. Тому хочеться висловити слова скорботи солдатським вдовам й тим, хто не дочекався своїх синів, татусів, братів та сестер. Дякуємо тим, хто був надійним тилом під час війни та на своїх плечах переніс всі тяготи післявоєнної відбудови зруйнованої України.
Але головні слова вдячності сьогодні лунають для наших Героїв - воїнів та учасників визвольних рухів, які захищали Батьківщину від німецько-фашистської навали. Шановні ветерани, щиро дякуємо за Ваш ратний подвиг! Його пам'ятають та беруть за приклад Ваші нащадки, котрі нині захищають Україну, а Ви ними пишаєтесь. Важко стримати сльози від того, що ветеран Другої світової війни, лейтенант Радянської армії, який пройшов усі жахіття тієї війни отримує сьогодні посмертно нагороду за свого внука – лейтенанта Національної гвардії України.
Сьогодні, у цю лиху годину ми дякуємо всім нашим воїнам, які нині самовіддано захищають Україну та тим, хто їм допомагає тут, в тилу. Сьогодні в скорботі згадуємо всіх українців, котрі загинули за останній рік від рук московського окупанта. Сьогодні згадуємо та вшановуємо нашого Героя зі Згурівщини – усівчанина Руслана Тимченка, воїна 128 ОГПБ, який героїчно загинув 30 січня під Дебальцево.
Доповідаю, що на останній сесії Згурівської районної ради ми внесли зміни до Положення про почесну відзнаку «За заслуги перед Згурівщиною». Дякую депутатам, які підтримали пропозицію у виняткових випадках нагороджувати посмертно цією почесною відзнакою. На найближчій сесії ми розглянемо питання щодо нагородження цією відзнакою Руслана. Його син Іванко, який пишається татусем і також мріє стати десантником, має знати що земляки батька дійсно пам’ятають та цінують його подвиг. В нинішніх умовах немає заслуженішого аніж той, хто ризикує найціннішим і віддає життя, аби війна не прийшла сюди – на Згурівщину.
«НІКОЛИ ЗНОВУ». Під таким гаслом торік відзначався День Перемоги. Але війна не скінчилася і сьогодні ми зустрічаємо 70-річчя від Дня Перемоги із гаслом «ПАМ’ЯТАЄМО ТА ПЕРЕМАГАЄМО»
Хочеться, щоб ці гасла не були лише гарними й сильними словами, а стали настановою до дії, і перш за все для військового та політичного керівництва країни.
Важко говорити про Перемогу, коли під час того, що називають «перемир’ям» гинуть наші хлопці. Кожного дня. 2, 4, 6 чоловік. І так, помітьте, місяцями. Схоже на те, що суспільство звикає до цієї реальності, звикає до того, що на українській землі від зброї окупанта у так званий «мирний час» щодня гинуть кращі молоді сини українського народу, яким тільки й жити та будувати сильну й процвітаючу Україну. Це стає нормою. І це настрашує! Ворогів називають терористами, але ведуть із ними перемовини і продовжують під час домовленого «перемир'я» давати вбивати українців.
Така нині війна! Прямо сьогодні, прямо зараз. Її називають гібридною, але від цього не стає легше. Виникають цілком логічні висновки, що сьогодні ми є свідками нового, прихованого геноциду української нації. Можливо такого ж гібридного, як ця війна.
Комусь однозначно вигідно планомірно, систематично нищити найбільш свідомих та боєздатних українців. І наразі бентежить одне: що цей хтось не лише зовнішній ворог. Але точно впевнений, що за це все будуть неодмінно відповідати: і перед міжнародним трибуналом, і перед головним суддею – народом України. І повірте, суд буде справедливий.
Українців протягом багатьох століть так хотіли знищити, що зробили лише сильнішими. Жаль, що варвари не вчать історію і ця їх дикість та кровожадність призведе до їхньої ж загибелі – Московського іга.
Сьогодні Путін та його посіпаки хочуть знову загнати Україну в російсько-імперське стойло. Але цього не буде!
Українці відзначаються своєю миролюбивістю. Друзі, загляньте в нашу трагічну та водночас славну історію: ми ніколи не нападали на інші народи й не роззявляли рота на чужу землю, але нам завжди доводилося боронити свій дім. Українці дуже миролюбиві, але ще більше – свободолюбові. Тому коли справа доходить до захисту Батьківщини, ми вміємо боротися та готові виконувати настанову з нашого національного гімну: «Душу й тіло ми положимо за нашу свободу». Нам чужого не треба, але свого не віддамо!
Сьогодні кожен українець має усвідомлювати, що нині йде ніяка не антитерористична операція і тим більше не громадянська війна. Сьогодні ми є свідками останніх років 360-літньої визвольної боротьби України за свою свободу та незалежність. Тому наш День Перемоги ще попереду - День Перемоги України в цій багатовіковій боротьбі проти московського окупанта!
Але нам знадобляться багато сил та терпіння. Ми зможемо, ми не маємо іншого вибору! На нас дивляться й сподіваються мільйони наших предків, нам будуть дякувати мільйони наших нащадків, яким більше не доведеться гинути за Україну.
Головне, друзі, триматися купи, бути одним цілим, не давати ворогові шанс та бути гідними наших предків. Ми на своїй Богом даній землі, яка навіки буде українською!
Шануємо, пам’ятаємо, борімося й поборемо, нам Бог помагає! Слава Україні!
Немає коментарів:
Дописати коментар